Історія справи

Постанова ВСУ від 25.02.2026 року у справі №910/3113/24
Постанова КГС ВП від 28.05.2025 року у справі №910/3113/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року

м. Київ

cправа № 910/3113/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Хлань В.М.

відповідача - Чередник Д.А.

розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 (у складі колегії суддів: Владимиренко С.В. (головуючий), Демидова А.М., Ходаківська І.П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Міністерства оборони України

до Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

про стягнення 9 961 913,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Міністерство оборони України (надалі - Міністерство, Позивач) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України ?Агенція оборонних закупівель? (надалі - Підприємство, Відповідач, Скаржник), у якому просило стягнути з Відповідача 7 369 344,28 грн інфляційних втрат та 2 592 569,52 грн 3 % річних за період з 01.09.2023 по 17.12.2023.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не виконав належним чином зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати за державним контрактом від 07.10.2022 № 370/3/5/2/1/305 (надалі - контракт), укладеного між сторонами, за державні кошти, що стало підставою для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у вказаний період.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовано тим, що контрактом не встановлено строк, у який Відповідач зобов`язаний повернути Позивачу попередню оплату, та цивільним законодавством не передбачено повернення попередньої оплати за чинним договором підряду, тому у Підприємства відсутній обов`язок з повернення суми попередньої оплати, що виключає правові підстави для задоволення позову.

2.3. Верховний Суд постановою від 28.05.2025 у справі № 910/3113/24 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 у справі № 910/3113/24 скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції зазначив, що за обставинами цієї справи строк виконання зобов`язання до настання спірних правовідносин продовжувався сторонами, а після повторного внесення Позивачем на рахунок Відповідача 10.03.2023 попередньої оплати, закінчення строків виконання зобов`язання виконавцем та заперечення замовника проти чергового його продовження, у Підприємства не було правових підстав утримувати суму попередньої оплати.

Колегія суддів виснувала про необґрунтованість позиції судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення нарахованої на суму неповернутої своєчасно суми попередньої оплати, розміру інфляційних втрат та 3 % річних за спірний період, з підстав того, що контрактом не встановлений строк, у який Відповідач зобов`язаний повернути Позивачу попередню оплату.

Також наголошено, що суди не досліджували правильність розміру нарахування стягуваних Міністерством інфляційних втрат та 3 % річних.

2.4. За результатами нового розгляду, Господарський суд міста Києва рішенням від 25.11.2025 у справі № 910/3113/24 позов задовольнив повністю, стягнув з відповідача на користь позивача 7 369 344,28 грн інфляційних втрат, 2 592 569,52 грн 3% річних та 239 086,00 грн судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, виходив з того, що до виникнення спірних правовідносин сторони узгоджено продовжували строк виконання зобов`язання. Водночас після повторного перерахування Позивачем 10.03.2023 попередньої оплати на рахунок Підприємства, спливу погоджених строків виконання зобов`язання виконавцем та заперечення замовника проти чергового продовження такого строку, у Відповідача були відсутні правові підстави для утримання суми попередньої оплати.

Суд установив, що після повторного внесення Позивачем 10.03.2023 попередньої оплати та закінчення строків виконання зобов`язання Відповідач грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим Позивач повторно звернувся до виконавця з претензією № 3 вих. № 717/4/5239 від 11.04.2023, вимагаючи повернення суми попередньої оплати та сплати штрафних санкцій. Проте фактичне повернення невикористаної попередньої оплати за контрактом у розмірі 303 997 760,82 грн на рахунки Міністерства відбулося лише 18.12.2023.

За таких обставин суд дійшов висновку про прострочення Підприємством виконання грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати та, перевіривши наданий Міністерством розрахунок, визнав правомірним нарахування на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України за період з 01.09.2023 по 17.12.2023 у розмірі 7 369 344,28 грн інфляційних втрат та 2 592 569,52 грн 3 % річних.

2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі № 910/3113/24 рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/3113/24 залишено без змін з аналогічних мотивів.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Звертаючись з касаційною скаргою Підприємство просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

3.2. В обґрунтуванні касаційної скарги Підприємство вказує про:

- неправильне застосування статей 631 837 Цивільного кодексу України, без урахування висновків щодо застосування даних норм, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, неправильне застосування статті 625 Цивільного кодексу України, без урахування висновку щодо застосування даної норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.

За твердженням Скаржника, обов`язок Відповідача повернути аванс виникає лише тоді, коли виконавець припиняє виконання робіт. У такому разі неповернення авансу, на його думку, утворює порушення грошового зобов`язання і дає замовнику підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за статтею 625 Цивільного кодексу України. Водночас Скаржник наполягає, що виконання ремонту Відповідач не припиняв, а вироби після ремонту передав Позивачу. Підприємство вказує, що Міністерство не ініціювало розірвання контракту, а сторони уклали дві додаткові угоди та продовжили строк його дії для завершення ремонту. За таких обставин, на переконання Скаржника, підстави для застосування статті 625 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних мають додатковий характер, є похідними від основного зобов`язання та залежать від наявності і факту його порушення;

- неправильне застосування статті 853 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування даних норм, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 910/11215/20, від 20.04.2021 у справі № 905/411/17, від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18, від 27.03.2018 у справі № 927/414/17, від 04.06.2018 у справі № 908/3519/16, від 05.06.2018 у справі № 910/16804/17, від 26.06.2018 у справі № 902/1370/15, від 19.09.2018 у справі № 905/1090/17, від 06.08.2018 у справі № 911/662/17, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, у постанові Верховного Суду України від 02.02.2012 у справі № 3-42гс12.

У цьому контексті Скаржник наголошує на сформованому у судовій практиці підході щодо презумпції обов`язку замовника прийняти виконані роботи та значенні цієї обставини для оцінки заявлених вимог, у тому числі при встановленні підстав для стягнення суми попередньої оплати;

- неправильне застосування статей 655 664 712 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування даних норм, викладених у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20, від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

За позицією Скаржника, за наявності дефектів первинних документів та за умови заперечення стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити здійснення постачання іншими належними доказами, які у сукупності переконливо підтверджують фактичні обставини постачання. Відтак, на його переконання, підлягає врахуванню обставина поставки виробів на підставі актів приймання-передачі, за якими останній виріб було передано у військову частину 15.06.2023, при вирішенні спору та встановленні наявності підстав для стягнення суми попередньої оплати;

- про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 614 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 219 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, а саме з приводу того, чи може виникати вина афілійованого підприємства за прострочення надання послуг у розумінні частини першої статті 614 Цивільного кодексу України та чи підлягає застосуванню частина третя статті 219 Господарського кодексу України як підстава звільнення від відповідальності, що виключає обов`язок з повернення суми попередньої оплати.

Обґрунтовуючи наведені доводи, Скаржник зазначає, що Відповідач перебуває у сфері управління та підпорядкування Позивача, тоді як Міністерство як вищий орган управління здійснює координацію та контроль діяльності Підприємства. У зв`язку з цим, на переконання Скаржника, на Позивача як на кредитора у спірному зобов`язанні та одночасно як на орган виконавчої влади покладено обов`язок належного врядування діяльністю Підприємства і забезпечення відповідного контролю.

Також Скаржник стверджує, що Позивач визначав строки виконання робіт за результатами технічної інспекції самостійно, без участі Відповідача, унаслідок чого були встановлені строки, додержання яких було об`єктивно ускладненим. Із наведеного Скаржник робить висновок про відсутність у Відповідача обов`язку з повернення суми попередньої оплати, а відтак про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

3.3. Ухвалою Суду від 05.02.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/3113/24 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у задоволенні клопотання Підприємства про зупинення виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/3113/24 відмовлено.

3.4. 16.02.2026 Міністерство подало відзив на касаційну скаргу, у якому Позивач зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 07.10.2022 між Позивачем як замовником та Відповідачем як виконавцем укладено контракт, за умовами якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з ремонту і технічного виробів (надалі - послуги з ремонту виробів, послуги) спеціального призначення за номенклатурою, у кількості в терміни та за цінами, які зазначені у календарному плані надання послуг (додаток 1 до контракту), що є невід`ємною частиною контракту, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці послуги.

4.2. Положеннями цього контракту передбачено таке:

- договірна ціна послуг на момент укладення контракту становить 1 069 713 345,69 грн. Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом (КПКВ 2101150/7) у 2022 році складає 733 624 184,50 грн. Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за загальним фондом (КПКВ 2101150/7) у 2023 році складає 303 997 760,82 грн (пункт 3.1, у редакції додаткової угоди від 18.12.2023 № 7);

- замовник здійснює оплату послуг з ремонту виробу за цим контрактом, шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця у наступному порядку (пункт 4.1);

- замовник має право здійснювати попередню оплату за контрактом у разі надходження коштів на рахунок позивача (підпункт 4.1.1);

- за письмовим погодженням між сторонами, відповідно до належним чином оформленого рішення замовника, з метою виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захисту держави в умовах воєнного стану та у період проведення операції об`єднаних сил, Замовник має право здійснювати попередню оплату у розмірі 97% від вартості послуг за контрактом, але не пізніше терміну надання послуг за контрактом, встановленого календарним планом надання послуг (додаток № 1 до контракту) згідно з пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 "Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" (зі змінами). Виконавець у строк протягом 30-ти днів з моменту закінчення ремонту виробів, повинен надати замовнику документи, що підтверджують фактичне надання послуг, визначені в пункті 4.3 контракту (підпункт 4.1.2);

- термін надання послуг з ремонту виробів встановлений у Календарному плані надання послуг (додаток 1 до контракт), що є невід`ємною частиною цього контракту (пункт 5.1);

- контракт набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 31.12.2024, у частині розрахунків до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань по цьому контракту, з питань гарантійних зобов`язань до закінчення гарантійного терміну. Продовження строку дії контракту не звільняє виконавця від сплати штрафних санкцій (пункт 10.1, у редакції додаткової угоди № 6 від 30.11.2023).

4.3. За умовами додатку 1 до контракту, у редакції додаткової угоди № 1 від 28.12.2022 ремонт всіх виробів (33 одиниці) мав бути здійснений Відповідачем у строк до 10.03.2023.

4.4. Платіжним дорученням № 370/3/1380 від 08.10.2022 Позивач перерахував на рахунок Відповідача попередню оплату у розмірі 1 037 621 945,32 грн.

4.5. Позивач звернувся до Відповідача із претензією № 717/4/12387 від 14.12.2022 про сплату штрафних санкцій на суму 1 421 399,93 грн на підставі пункту 7.2 контракту за неповернення попередньої оплати та повернення попередньої оплати у розмірі 1 037 621 945,32 грн.

4.6. 26.12.2022 Відповідач на вимогу Позивача повернув невикористану частину попередньої оплати у сумі 303 997 760,82 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку.

4.7. Вказані кошти були повторно сплачені Позивачем на рахунок Відповідача 10.03.2023 згідно з платіжної інструкції № 370/3/219 від 09.03.2023 на суму 303 997 760,82 грн.

4.8. Відповідно до актів приймання-передачі виробів Відповідач передав Позивачу за актом № 1 від 21.02.2023 - 4 вироби; за актом № 2 від 01.03.2023 - 5 виробів; за актом № 3 від 08.03.2023 - 3 вироби; за актом № 4 від 08.03.2023 - 1 виріб; за актом № 5 від 29.03.2023 - 4 вироби; за актом № 6 від 06.04.2023 - 5 виробів; за актом № 7 від 22.05.2023 - 2 вироби; за актом № 8 від 26.05.2023 - 2 вироби; за актом № 9 від 02.06.2023 - 3 вироби; за актом № 10 від 15.06.2023 - 1 виріб; за актом № 11 від 15.06.2023 - 3 вироби

4.9. Станом на 10.03.2023 (кінцевий строк виконання робіт) Відповідачем не було надано Міністерству послуги, обумовлені контрактом у повному обсязі.

4.10. Позивач звернувся до Відповідача із претензією № 2 (вих. № 717/4/13486) від 12.03.2023 щодо неналежного виконання умов контракту, в якій зазначив про закінчення терміну, наданого контрактом для надання послуг та пропонував сплатити штрафні санкції на суму 1 421 399,93 грн та повернути попередню оплату на суму 1 037 621 945,32 грн.

4.11. Відповідач на претензію надав відповідь від 22.03.2023 № 11/2-1047, у якій запропонував Позивачу внести зміни до контракту шляхом продовження строку надання послуг до 15.05.2023, враховуючи висновок Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин.

4.12. Позивач звернувся до Відповідача із претензією № 3 (вих. № 717/4/5239) від 11.04.2023 про сплату штрафних санкцій на суму 67 589 764,50 грн та коштів попередньої оплати на суму 616 219 718,23 грн.

4.13. Наведені обставини також встановлені судами під час розгляду справи № 910/5550/23 за первісним позовом Міністерства до Підприємства про стягнення 46 642 432,59 грн та за зустрічним позовом Підприємства до Міністерства про внесення змін до державного контракту, та справи № 910/7378/23 за позовом Міністерства до Підприємства про стягнення 84 892 819,66 грн, з яких: 17 504 400,19 грн - пеня за прострочення термінів надання послуг з ремонту, 45 381 778,31 грн - штраф за прострочення термінів з надання послуг понад 30 днів, 11 395 844,10 грн - штрафна санкція у вигляді облікової ставки НБУ за неповернену попередню оплату у визначений термін, 1 367 501,29 грн - 3 % річних та 9 243 295,77 грн - інфляційні втрати.

Господарський суд міста Києва рішенням від 16.11.2023 у справі № 910/5550/23 первісний позов задовольнив частково; стягнув з Підприємства на користь Міністерства пеню за прострочення термінів надання послуг у розмірі 2 674 283,36 грн; у частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення термінів надання послуг у розмірі 24 068 550,28 грн, пені за не повернену попередню оплату у розмірі 17 767 499,06 грн, 3 % річних у розмірі 2 132 099,89 грн суд відмовив.

У задоволенні зустрічного позову Підприємства до Міністерства про внесення змін до Державного контракту № 370/3/5/2/1/305 від 07.10.2022 про закупівлю послуг за державні кошти, укладеного між Міністерством та Підприємством щодо визначення нового терміну надання послуг - 15.05.2023 суд відмовив.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/5550/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 910/5550/23 касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 910/5550/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрито; касаційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №910/5550/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі №910/5550/23 (в оскаржуваній частині) залишено без змін.

Господарський суд міста Києва рішенням від 21.11.2023 у справі № 910/7378/23 позов задовольнив частково; стягнув з Підприємства на користь Міністерства штраф у розмірі 4 538 177,83 грн, пеню за прострочення термінів надання послуг у розмірі 5 935 288,28 грн; в іншій частині позову суд відмовив.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі № 910/7378/23 рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05.12.2024 у справі № 910/7378/23 закрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Підприємства в частині підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; касаційну скаргу Підприємства в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишено без задоволення; постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/7378/23 в оскаржуваній частині залишено без змін.

4.14. Відповідач отримав лист Центрального управління забезпечення наземними системами озброєння Командування Сил логістики Збройних Сил України № 717/6/18146 від 11.12.2023 із пропозицією повернути кошти попередньої оплати у сумі 303 997 760,82 грн та здійснення перерозподілу коштів на суму 32 091 400,37 грн.

4.15. На виконання зазначеного листа Відповідач згідно з платіжної інструкції від 18.12.2023 № 109 повернув Позивачу невикористану частину попередньої оплати за контрактом у сумі 303 997 760,82 грн, що підтверджується випискою з рахунку за 19.12.2023.

4.16. Спір виник через порушення Відповідачем умов контракту щодо повернення суми попередньої оплати у зв`язку із чим Позивач нарахував Підприємству 7 369 344,28 грн інфляційних втрат, 2 592 569,52 грн 3% річних на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України з період з 01.09.2023 по 17.12.2023.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предмет спору полягає у стягненні з Підприємства 7 369 344,28 грн інфляційних втрат та 2 592 569,52 грн 3 % річних у зв`язку з неповерненням внесеної Міністерством суми попередньої оплати за період з 01.09.2023 по 17.12.2023.

5.4. Вказаний спір уже був предметом касаційного перегляду.

Так, Верховний Суд постановою від 28.05.2025 у справі № 910/3113/24 скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 у справі № 910/3113/24, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що за обставинами цієї справи строк виконання зобов`язання до настання спірних правовідносин продовжувався сторонами, однак після повторного внесення Позивачем 10.03.2023 попередньої оплати на рахунок Відповідача, закінчення строків виконання зобов`язання виконавцем та заперечення замовника проти чергового продовження такого строку у Відповідача відсутні правові підстави для утримання суми попередньої оплати.

Колегія суддів також дійшла висновку про необґрунтованість позиції судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для стягнення нарахованих на суму несвоєчасно неповернутої попередньої оплати інфляційних втрат та 3 % річних за спірний період із мотивів того, що контрактом нібито не встановлено строку, у який Відповідач зобов`язаний повернути Позивачу попередню оплату.

Отже, за результатами касаційного перегляду було констатовано необґрунтованість перебування у Відповідача суми попередньої оплати з огляду на встановлені обставини, зокрема: закінчення строків виконання зобов`язання виконавцем у межах обумовленої суми, внесеної Позивачем 10.03.2023, а також заперечення замовника проти її подальшого продовження.

Крім того, суд касаційної інстанції окремо наголосив, що судами попередніх інстанцій не було досліджено питання правильності визначення розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.

5.5. Таким чином, під час нового розгляду спору предметом судового дослідження було, зокрема, наявність підстав для застосування статті 625 Цивільного кодексу України, у тому числі правомірність та коректність розрахунку інфляційних втрат і 3 % річних за заявлений Позивачем період.

5.6. Відповідно до частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

5.7. У зв`язку з наведеним, аргументи Скаржника, заявлені з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо неправильного застосування статей 631 655 664 712 837 853 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду про застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 910/11215/20, від 20.04.2021 у справі № 905/411/17, від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18, від 27.03.2018 у справі № 927/414/17, від 04.06.2018 у справі № 908/3519/16, від 05.06.2018 у справі № 910/16804/17, від 26.06.2018 у справі № 902/1370/15, від 19.09.2018 у справі № 905/1090/17, від 06.08.2018 у справі № 911/662/17, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20, від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22, у постанові Верховного Суду України від 02.02.2012 у справі № 3-42гс12, є необґрунтованими та не підлягають оцінці судом касаційної інстанції, оскільки за своїм змістом фактично спрямовані на повторне обґрунтування позиції про відсутність у Відповідача обов`язку повернути суму попередньої оплати та, як похідне, на заперечення можливості застосування наслідків, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (стягнення інфляційних втрат і 3 % річних).

Водночас колегія суддів зазначає, що ці обставини вже були предметом оцінки суду касаційної інстанції під час попереднього касаційного перегляду у цій справі, за результатами якого Верховний Суд дійшов висновку, що встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини спору підтверджують відсутність правових підстав для утримання Відповідачем суми попередньої оплати, сплаченої Міністерством. Отже, твердження Скаржника про відсутність обов`язку повернення попередньої оплати спрямовані на правову переоцінку встановлених у справі обставин та фактичне заперечення правової позиції, вже висловленої судом касаційної інстанції, що виходить за межі касаційного перегляду в частині повторного доведення зазначених тез.

5.8. Разом з тим, з огляду на доводи касаційної скарги та мотиви, наведені судами в оскаржуваних судових рішеннях, предмет касаційного перегляду у цій справі зумовлює необхідність перевірки правильності застосування судами положень статті 625 Цивільного кодексу України саме в частині правомірності нарахування та заявлення до стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за визначений Позивачем період.

5.9. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

5.10. Стаття 610 Цивільного кодексу України встановлює, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

5.11. Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 цього кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.12. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

5.13. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

5.14. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у т. ч. у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21.

5.15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, на яку звертає увагу Скаржник, наголосила, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 Цивільного кодексу України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків).

У зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду виснувала, що стягнення інфляційних втрат і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Одночасно було зазначено, що інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

5.16. Таким чином, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, тобто додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов`язання і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника інфляційних втрат та 3 % річних закріплено у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України.

5.17. Під час розгляду спору суди, з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 28.05.2025 у справі № 910/3113/24, згідно з якими після повторного перерахування Позивачем 10.03.2023 попередньої оплати на рахунок Підприємства, спливу погоджених строків виконання зобов`язання виконавцем та заперечення замовника проти чергового продовження такого строку, у Відповідача відсутні правові підстави для утримання суми попередньої оплати, установили, що після повторного внесення Міністерством 10.03.2023 попередньої оплати та закінчення строків виконання зобов`язання Відповідач грошові кошти не повернув.

У зв`язку з цим Міністерство повторно звернулось до виконавця з претензією № 3 вих. № 717/4/5239 від 11.04.2023, вимагаючи повернення суми попередньої оплати та сплати штрафних санкцій.

Фактичне повернення невикористаної попередньої оплати за контрактом у розмірі 303 997 760,82 грн на рахунки Міністерства відбулося лише 18.12.2023.

5.18. Ураховуючи наведене суди дійшли підставного висновку про порушення Підприємством грошового зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати за період з 01.09.2023 по 17.12.2023, що є підставою для застосування наслідків, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, зокрема для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у відповідний період.

5.19. З огляду на викладене висновок судів про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних як акцесорної вимоги є обґрунтованим та узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.

5.20. Також, на виконання вказівок суду касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій здійснили перевірку періоду прострочення та правильності визначення розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок на предмет відповідності вимогам частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, зокрема щодо: 1) суми простроченого грошового зобов`язання, 2) обраного періоду з 01.09.2023 по 17.12.2023, 3) застосування порядку розрахунку та арифметичної правильності обчислень, суди дійшли висновку про його належність і, як наслідок, визнали правомірним нарахування за вказаний період 7 369 344,28 грн інфляційних втрат та 2 592 569,52 грн 3% річних.

5.21. Звертаючись із касаційною скаргою, Скаржник не наводить аргументів щодо неправильності визначення періоду нарахування та розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, не зазначає, які саме складові розрахунку є помилковими (сума простроченого грошового зобов`язання, індекси інфляції, формула обчислення, кількість днів прострочення), не надає альтернативного розрахунку та не спростував висновків судів попередніх інстанцій щодо арифметичної правильності й правомірності нарахувань відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

5.22. Відтак, Скаржником не доведено неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 625 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми. Натомість зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що положення статті 625 Цивільного кодексу України застосовано судами з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 28.05.2025 у справі № 910/3113/24, а також відповідно до усталених підходів Верховного Суду, зокрема правових висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.

5.23. Наведене свідчить про необґрунтованість доводів Скаржника, заявлених у цьому контексті на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.24. Стосовно визначеної Скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.

5.25. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.26. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.27. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи

5.28. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

5.29. Отже, з`ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

5.30. Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними Господарським процесуальним кодексом України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.31. Як уже зазначалося, доводи про необхідність формування висновку щодо застосування частини першої статті 614 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 219 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах за своїм змістом спрямовані на повторне обґрунтування позиції про відсутність у Відповідача обов`язку повернути суму попередньої оплати та, як похідне, на заперечення можливості застосування наслідків, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, зокрема стягнення інфляційних втрат і 3 % річних. Водночас, оскільки відповідні обставини вже були предметом оцінки суду касаційної інстанції під час попереднього касаційного перегляду у цій справі, надання їм повторної правової оцінки в контексті заявленої підстави касаційного оскарження фактично зводиться до правової переоцінки, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в цьому провадженні.

5.32. Вказане свідчить про необґрунтованість доводів Скаржника, заявлених у цьому контексті на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та відсутність підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень з наведених ним міркувань.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/3113/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко